Неповний робочий час — це форма зайнятості, за якої працівник працює менше за встановлену тривалість повного робочого дня (тижня). Його запроваджують:
- з ініціативи роботодавця;
- на вимогу працівника (наприклад, коли він мусить доглядати дитину або через стан його здоров’я).
Юридичне підґрунтя — стаття 56 Кодексу законів про працю України (КЗпП).
Коли ініціатором є роботодавець, майте на увазі, що зміна режиму роботи, зокрема й встановлення або скасування неповного робочого часу, — це зміна істотних умов праці.
У мирний час про зміну істотних умов праці роботодавець зобов’язаний повідомити працівника не пізніше ніж за два місяці до впровадження (ч. 3 ст. 32 КЗпП). У період дії воєнного стану повідомте працівників про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці до того, як ці умови змінити (ст. 3 Закону № 2136).
Якщо неповний робочий час ініціює працівник, він має погодити це з роботодавцем і подати заяву. У заяві обов’язково має прописати, як працюватиме: години роботи, дні роботи тощ...
